Якщо ви виховуєте «маленького живчика»

Майже всі діти люблять багато рухатися, непосидючі, нетерплячі й часто неуважні. Утім, щонайменше у 3% дітей ці характеристики виражені надмірно і невідповідно віку, а тому призводять до значних поведінкових проблем. Батьки нерідко звертаються до лікарів із приводу підвищеної рухової активності дитини, яка важко піддається контролю і корекції. У медицині подібні стани позначаються як гіперактивність або розгальмованість. Історично вони мають багато назв і синонімів – мінімальна мозкова дисфункція, синдром психомоторної розгальмованості, гіперкінетичний розлад тощо.

Цьому питанню присвячено багато спеціальних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Що це таке і чому виникає? Гіперактивність вважається нормальним фізіологічним явищем, чи це одна з ознак хвороби?

Слово «гіперактивність» походить від грецького hyper - багато і латинського activus – діяльний. Отже, гіперактивність у дослівному перекладі означає «підвищена діяльність». у медичному розумінні гіперактивність у дітей – підвищений рівень рухової активності у дітей у школі та вдома. Це може бути як природнім проявом фізіологічних потреб дитини (особливо молодшого віку) до руху, виникати під впливом конфліктних психотравмуючих ситуацій і недоліків виховання, так і проявитися з першого року або навіть із перших місяців життя.

Установлено, що при гіперактивності дитини перебіг вагітності в матері часто був ускладненим: виражені токсикози вагітності, соматичні захворювання, недотримання режиму праці й відпочинку тощо.

Відомо, що піклуватися про здоров’я дитини слід ще до її народження. Адже життя дитини починається не з народження, а з перших днів вагітності. І нині у деяких країнах Сходу вік обчислюють із моменту зачаття. Наукою доведено, що певні захворювання дітей можуть виникати ще в допологовий період, під час розвитку в утробі матері. Неправильний спосіб життя, неповноцінне харчування матері, нестача вітамінів і амінокислот порушують розвиток майбутньої дитини. Вагітній жінці, як ніколи, слід бути обережною в застосуванні різних лікарських препаратів, особливо таких, як психотропні засоби, снодійне, гормони.

Також доведено, що у виникненні дитячої гіперкативності важливу роль відіграють спадкові чинники. При детальному розпитуванні дідусів і бабусь нерідко вдається з’ясувати, що батьки їх онуків також у дитинстві були гіперактивними або мали подібні неврологічні порушення.

Рух є одним з проявів життєдіяльності організму, що забезпечує його звязокіз зовнішнім середовищем. Як відомо, з віком рухова активність людини піддається фізіологічним змінам. Вона особливо розвинена у дітей 3-4 років життя і значно сповільнюється в літньому віці. Усе це має конкретне фізіологічне пояснення. У дітей молодшого шкільного віку процеси гальмування виражені слабо. Унаслідок цього малята не можуть тривалий час зосередити увагу на одному предметі або одній грі. Прагнення пізнати все , що оточує, багато в чому ще невідоме, спонукає дітей часто змінювати рід занять. Вони постійно в русі, їм хочеться все побачити, до всього доторкнутися, навіть зламати, щоб заглянути всередину. Через малу рухливість основних нервових процесів (збудження та гальмування) дитині 2 -5 років важко зупинити свою діяльність. якщо ж дорослі, втручаючись, несподівано переривають її заняття та ще й кричать або карають, у дитини часто виникає реакція протесту у вигляді плачу, крику, відмови виконати вимоги батьків. Це фізичне, нормальне явище. Тому не слід намагатися обмежити природну рухливість дитини. Якщо вам заважає крики дитини або шум, що створюється під час гри, намагайтеся відволікти її чим – небудь іншим, цікавішим, але не вимагайте негайно припинити заняття чи гру.

Батьків у деяких випадках хвилює рухова активність дитини. Вони бачать інших дітей також віку, які можуть бути спокійнішими і менш рухливими. Тоді з цими побоюваннями мати повинна звернутися до лікаря (дитячого невролога, психіатра), який її заспокоїть і щось порадить. Тільки лікар може розсіяти ваші сумніви, зробити правильний висновок про стан здоров’я дитини і, якщо потрібно, призначити лікування. Не слід займатися самолікуванням без рекомендації лікаря!

Варто зауважити, що гіперактивність у дітей виникає внаслідок різних зовнішніх дій. У подібних випадках батьки відзначають, що раніше спокійна дитина раптом стає надмірно рухливою, неспокійною, плаксивою. Це собливо часто трапляється під час першої фізіологічної кризи у віці від 2до 4 років. Причиною гіперактивнсті можуть бути різні захворювання, зокрема нервової системи, але найчастіше – це недоліки виховання.

Останні можна розподілити на три групи:

· Занадто суворий (такий, що пригнічує) стиль виховання;

· Гіперопека;

· Відсутність єдиних вимог, що дотримуються всі члени сім’ї.

Одна з причин гіперактивності – виховання, коли дітям дозволяється робити все, і вони не знають спочатку ніяких заборон. Така дитина є кумиром сім’ї. Але на певному етапі батьки переконуються в тому, що виховання було неправильним, і вирішують змінити ставлення до дитини: висунути певні вимоги й обмеження, зламати старі звички, укорінені роками.

Виховати дитину нормально і правильно набагато легше, ніж перевиховати. Перевиховання вимагає більшого терпіння, сил і знань,і не всім батькам це під силу. Нерідко під час перевиховання дитини, особливо якщо воно здійснюється не зовсім правильно, у дітей можуть виникати різні невротичні реакції, зокрема гіперактивність, негативізм, агресивна поведінка. У більшості подібних випадків не потрібне спеціальне лікування, досить правильно побудувати взаємини з дитиною, бути постійним у вимогах.

На жаль, трапляються так звані соціально запущені сім’ї стосовно дитини, коли нею взагалі займаються мало, часто без причини карають, висувають непосильні вимоги. Якщо при цьому діяти є свідками сварок між батьками та до того ж одним із них або обоє страждають від алкоголізму, то причин для гіперактивності й інших невротичних розладів більш ніж достатньо.

Утім, дітям із гіперактивним розладом можна допомогти. Надання допомоги завжди має носити комплексний характер і поєднувати різноманітні підходи. Сучасні методи психологічної допомоги та медикаментозної терапії, грамотно застосовані у тісній співпраці з батьками і педагогами, можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися і реалізовувати себе. Необхідними умовами для цього є своєчасність, послідовність і довготривалість у наданні допомоги, але найголовніше полягає в тому, що дорослим ніколи не слід утрачати надію на успіх дитини.

Найпершим і найважливішим кроком у допомозі дитини є вчасна діагностика гіперактивності, а також обізнаність батьків щодо причин і проявів цього розладу та ефективних способів допомоги.

Поради батькам:

1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

2. Уникайте повторень слів «ні» й «не можна».

3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокі йно, м’яко.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона змогла його завершити. Розподіляйте роботу на короткі,але часті періоди.

5. Давайте короткі, чіткі, але конкретні інструкції. Щоб підкреслити усні інструкції, використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину на виконання нею будь- яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

7. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.

8. Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня.

9. Давайте завдання на початку дня, а не ввечері.

10. Намагайтеся у вечірній час обмежити фізичну активність.

11. Уникайте, за можливістю, скупчення людей.

12. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.

13. Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

14. Дайте дитині можливість витратити надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

( Джерело інформації –Чернівська Л. Якщо ви виховуєте «маленькогоживчика»// Психолог довкілля. – №3(20).

А також дивіться:

images thumb-ssora