





У дітей молодшого віку буває такий період, коли коротке «я» не сходить у них з язика: «Я бігаю швидше за всіх», «Я малюю краще за всіх», «Я можу піднятися на найвищу гору». Це поки що не хвалькуватість, не зазнайство, а потреба заявити про свої сили, про можливість зробити щось. Дорослим важко залишатися байдужими до такої радості дитини. Вони пестять її, хвалять, а іноді непомірно виділяють серед однолітків. Для них велике задоволення розповісти знайомим і рідним, нерідко в присутності дитини, що вона «дуже розумна», навіть «обдарована», «талановита». Вони не помічають, що в такий спосіб закладають основи поганого характеру. Риси егоїзму починають з’являтися в дитини й тоді, коли батьки задовольняють її примхи і капризи, прагнучи створити для неї щасливе дитинство. Вони задаровують її іграшками, віддають все смачне, потурають її «купи», «хочу», «принеси». Коли дитина маленька, ця тиранія не обтяжує батьків, а, скоріше, приємно забавляє. Але дитина росте. Забавні капризи стають стійкими рисами характеру. Ростуть вимоги, і вже потрібні не іграшки, а дорогі речі: фотоапарат, модне пальто, велосипед, кишенькові гроші. Необразливі «хочу» перетворюються у вимагання. Син або донька не навчилися враховувати матеріальний стан родини, співчувати батькам. Вони звикли думати тільки про себе і приймати батьківські турботи як обов’язок. Це вже ображає батьків. І вони не можуть зрозуміти, чому їхні діти стали черствими, жадібними, егоїстичними. Іноді самі батьки показують поганий приклад для дітей. Замкнувшись у вузькому колі міщанських інтересів, живучи турботами про особисте благополуччя, вони мимоволі передають свої егоїстичні інтереси дітям. Діти повинні засвоїти головне: батька і матір цінують і люблять у колективі за те, що вони на совість працюють, вміють захищати інтереси спільної справи і ставити їх вище своїх особистих. У свою чергу батьки повинні придивлятися до поведінки своїх дітей у дитячому колективі, до їхніх стосунків з іншими дітьми: як син-дошкільник грає, чи добрий він товариш, чи може він уступити іграшку, чи не кривдить молодших? І найперші прояви егоїзму, нетовариського ставлення до однолітків необхідно припиняти, не розраховуючи на те, що дитина стане дорослішою і сама все зрозуміє. У школяра треба запитувати не тільки про його успіхи, але й про успіхи його товаришів, однокласників («Що ти все розповідаєш про себе та про себе. Розкажи, що нового в класі, у твоїх товаришів»). Якщо дитина щиро радіє тому, що клас зайняв перше місце по успішності, що відстаючі підтяглися, що діти чудово впоралися з якоюсь колективною творчою справою, якщо вона чутлива й уважна до турбот і потреб товаришів, — виходить, егоїзм її не торкнувся. Шкільний, а згодом виробничий колектив поставиться до неї з любов’ю. |