Як боротися з дитячим егоїзмом

У дітей молодшого віку буває такий період, коли коротке «я» не сходить у них з язика: «Я бігаю швидше за всіх», «Я малюю краще за всіх», «Я можу піднятися на найвищу гору». Це поки що не хвалькуватість, не зазнайство, а потреба зая­вити про свої сили, про можливість зробити щось.

Дорослим важко залишатися байдужими до такої радості дитини. Вони пестять її, хвалять, а іноді непомірно виділя­ють серед однолітків. Для них велике задоволення розповісти знайомим і рідним, нерідко в присутності дитини, що вона «дуже розумна», навіть «обдарована», «талановита». Вони не помічають, що в такий спосіб закладають основи поганого характеру.

Риси егоїзму починають з’являтися в дитини й тоді, коли батьки задовольняють її примхи і капризи, прагнучи створи­ти для неї щасливе дитинство. Вони задаровують її іграшка­ми, віддають все смачне, потурають її «купи», «хочу», «при­неси». Коли дитина маленька, ця тиранія не обтяжує батьків, а, скоріше, приємно забавляє. Але дитина росте. Забавні кап­ризи стають стійкими рисами характеру. Ростуть вимоги, і вже потрібні не іграшки, а дорогі речі: фотоапарат, модне пальто, велосипед, кишенькові гроші. Необразливі «хочу» перетворюються у вимагання. Син або донька не навчилися вра­ховувати матеріальний стан родини, співчувати батькам. Вони звикли думати тільки про себе і приймати батьківські турбо­ти як обов’язок. Це вже ображає батьків. І вони не можуть зрозуміти, чому їхні діти стали черствими, жадібними, егої­стичними.

Іноді самі батьки показують поганий приклад для дітей. Замкнувшись у вузькому колі міщанських інтересів, живучи турботами про особисте благополуччя, вони мимоволі пере­дають свої егоїстичні інтереси дітям.

Діти повинні засвоїти головне: батька і матір цінують і люблять у колективі за те, що вони на совість працюють, вміють захищати інтереси спільної справи і ставити їх вище своїх особистих. У свою чергу батьки повинні придивлятися до поведінки своїх дітей у дитячому колективі, до їхніх сто­сунків з іншими дітьми: як син-дошкільник грає, чи добрий він товариш, чи може він уступити іграшку, чи не кривдить молодших? І найперші прояви егоїзму, нетовариського став­лення до однолітків необхідно припиняти, не розраховуючи на те, що дитина стане дорослішою і сама все зрозуміє. У школяра треба запитувати не тільки про його успіхи, але й про успіхи його товаришів, однокласників («Що ти все роз­повідаєш про себе та про себе. Розкажи, що нового в класі, у твоїх товаришів»).

Якщо дитина щиро радіє тому, що клас зайняв перше місце по успішності, що відстаючі підтяглися, що діти  чудово впоралися з якоюсь колективною творчою справою, якщо вона чутлива й уважна до турбот і потреб товаришів, — виходить, егоїзм її не торкнув­ся. Шкільний, а згодом виробничий колектив поставиться до неї з любов’ю.