Старша група: Виховуйте в дитині працелюбність!
Однією з важливих проблем підготовки дітей до шкільного навчання є виховання у них готовності до праці. Адже успішність навчання багато в чому залежатиме від того, наскільки дитина приучена трудитися, наскільки виховані в неї особистісні якості, необхідні для того, щоб впоратися з навчальним завданням.
Важливою якістю особистості є працелюбність, потреба трудитися, знаходити задоволення і радість у праці, здатність відчувати гордість за результати свого особистого труда та праці своїх товаришів. Трудове виховання сприяє формуванню певного комплексу особистісних властивостей і якостей, серед яких важливе місце посідають інтерес до дорученої справи, добросовісність, відповідальність, наполегливість. Усі ці якості можна виховати тільки в процесі праці.
Трудове виховання дитини починається в родині. Значення праці у житті людини має бути розкрите дитині. Під час прогулянки містом, на вулиці, в зоопарку звертайте увагу дитини на те, як люди працюють, спонукайте її спостерігати за ними. Доцільно також приводити малюка на роботу до мами й тата, розповідати їм про свої обов’язки.
У дитячому садку дітей спеціально знайомлять з працею дорослих, з різними професіями. Їм не лише розказують, але й показують, як трудяться дорослі. Дітям також пояснюють роль і значення різних професій. Це дає можливість виховати у малят позитивне ставлення до праці.
До праці слід прилучати якомога раніше, тому що працелюбність народжується насамперед у спільному з дорослими труді. Хай спочатку мама робить справу і одночасно розповідає, показує, пояснює, говорить, яким має бути результат. Дитину прилучають до виконання окремих, простих завдань. Наприклад, вимити морквину перед тим, як мама її почистить і покладе в суп. Завдання ускладнюються, і сама участь у спільній праці стає постійною. Батьки заохочують старання дітей, оцінюють їх дії і вказують на досягнутий результат: «Ти добре вимила морквину, мені стало легше її чистити,я її поклала в суп,і в ін. став смачним!»; «Молодець! Витер стіл, дивися, як стало чисто і гарно!»
Діти чотирьох – п’яти років разом з батьками можуть і повинні брати участь в різноманітних господарських справах: прибирати кімнату, витирати пил, поливати кімнатні рослини, годувати тварин, доглядати за своїми речами, утримувати в порядку іграшки. Батьки мають пояснити дитині, що порядок в домі залежить від того, що кожен член сім’ї буде доглядати за своїми речами, підтримувати чистоту, трудитися для всіх.
Результатом послідовного і цілеспрямованого виховання в родині є те, що старший дошкільник виконує і більш складні доручення: накриває на стіл і прибирає зі столу, піклується про домашніх тварин, доглядає за іграшками, утримує в порядку свої книги, витирає пил книжкової полички тощо.
Залучення дитини до трудових буднів родини – важливий засіб формування у малюка поняття «я повинен», поваги до справ старших, відповідальності перед ними, піклування про них. Важливо, щоб дитину з ранніх років навчили: ти – рівноправний член родини і тому у тебе, як і у всіх, мають бути свої обов’язки.
На жаль, не всі батьки дотримуються цих правил, а поспішають самі зробити те, з чим малюк сам міг би справитися: квапляться прибрати після нього розкидані речі, поправляють на ньому одяг, взувають, одягають, вмивають його, прислужують за столом. Така поведінка батьків прямим чином сприяє вихованню в дитини несамостійності.
Правильне ставлення до праці легше сформувати там, де дитина не тільки бачить працелюбність старших, але й сама допомагає їм, має постійні обов’язки по дому, виконує доручення, пов’язані зі спільними трудовими справами родини. У процесі спільної праці малюк набуває необхідних навичок та вмінь, які знадобляться йому в школі та подальшому житті. У нього виробляється психологічна установка на працю як на життєво необхідну потребу.
