





Ви одразу ставите собі запитання: чому, чого їй бракувало і, найголовніше, куди?
У психіатрії існує термін «дромоманія» (від грецьких слів «дромос» — дорога і «манія» — одержимість). Дромоманія — не самостійне психічне захворювання. Зазвичай вона є наслідком таких хвороб, як шизофренія, епілепсія, істерія, або ж виявляється після травм голови, струсу мозку.
Але буває і так, що й нормальні діти, які не страждають психічними розладами, також іноді втікають з дому. Нерідко це відбувається через те, що їм набридає повсякденне життя.
У більшості випадків це діти інфантильні, дуже схильні до фантазування. Фантазуючи, вони забувають про реальність, втрачають контроль над своїми вчинками. Вони найчастіше втікають у пошуках яскравих, нових вражень або через труднощі у школі, які пов’язані з дисципліною і працею.
Така поведінка дитини є результатом недостатньої уваги батьків до її інтересів, поганих стосунків, які склалися в родині. З благополучних родин діти можуть тікати через конфлікти з батьками з приводу навчання. Дитина не встигає в школі, педагоги скептично ставляться до її здібностей, шкільні товариші посміюються над нею. Вона почуває себе ізольованою і намагається привернути до себе увагу відчайдушною, розкутою поведінкою. Але це лише підсилює тиск із боку педагогів. В такому випадку для батьків найкраще тактовно підтримати дитину, але при цьому й не підірвати авторитет шкільних педагогів. Не шкодуючи часу і сил, треба підтримувати в дитині впевненість у її здатності подолати будь-які труднощі.
Без нагляду з боку батьків збільшується небезпека, що діти підпадуть під чужий небезпечний вплив. Вони починають брехати, ледарювати, красти. Нерідко їх втягують у злочинні угруповання. Діти добре розуміють, що тікати з дому не можна, але коли вони все ж таки зважуються на такий крок, ними керують більше почуття, ніж розум. І якщо дитина відчуває, що оточуючі, і в першу чергу батьки, не підтримують її у складних для неї питаннях, вона цілком може зважитися на втечу з дому. |