Розширюємо коло спілкування дитини в період адаптації
Нерідко вступ дитини в дитячий садок супроводжується проблемою її адаптації до нових норм і правил життя, і далеко не всі діти успішно з нею справляються. Виникнення у дитини так званого «адаптаційного синдрому» є прямим наслідком її психологічної неготовності до виходу з сім’ї.
Найважливішим питанням у процесі входження малюка в нові умови є те, якою мірою дитина готова до розлуки з матір’ю, до встановлення контактів з новими незнайомими дорослими і дітьми, до прийняття і дотримання доволі складних і не завжди зрозумілих для дитини соціальних норм і правил поведінки. І почасти це питання батьки навіть не беруть до уваги. Більше того, подекуди батьки, помічаючи у свого малюка слабкий розвиток навичок спілкування або ж небажання приймати нові правила чи вимоги, намагаються віддати його до дитячого садка саме для того, щоб він цього навчився. Таке «навчання» супроводжується складними переживаннями самої дитини, її сльозами і образами та претензіями і зауваженнями вихователів. Спостереження за дітьми в дитячих садках свідчать про те, що дитина, яка не володіє навичками самообслуговування, але психологічно готова до вступу, має ширше, ніж домашнє, коло соціальних стосунків. Вона звикає до дитячого садка значно швидше і легше, ніж його одноліток, який вміє самостійно їсти чи одягатися, проте не знає, як підійти чи звернутися до незнайомого для нього дорослого або дитини.
Загалом проблема психологічної неготовності дитини до «виходу» з сім’ї не менш значуща і важлива, ніж проблема готовності до шкільного навчання. Ігнорування її породжує надалі так звану «несадкову» дитину, яка не вміє і не бажає приймати інші, ніж у сім’ї, соціальні норми і яка висуває як захисний механізм нескінченні соматичні захворювання.
Реальні результати у вирішення завдань профілактики і практичного подолання «адаптаційного синдрому», що виникає у дітей, які вперше приходять до дитячого садка, може дати лише єдина система взаємодії батьків і фахівців дитячого садка.
Формування стосунків з незнайомими дорослими, так само як і з однолітками, це ще одне питання, яке постає перед дитиною при її входженні в дитячий садок і сприятливе вирішення якого залежить від близьких дорослих.
Якщо для немовляти є достатнім спілкування з вельми вузьким колом найближчих дорослих, то для дво-, трирічної дитини такий стан речей незадовільний загалом і у зв’язку зі вступом до дитячого садка зокрема.
Діти, які звикли до взаємодії тільки з батьками, мають певні труднощі у період адаптації. Відокремленість сім’ї, недоброзичливе ставлення до оточення, погрози «віддати дядькові з мішком» у разі невиконання певних вимог тощо є причинами, що уповільнюють формування у дитини вмінь установлювати контакти з незнайомими дорослими і призводять до упередженого негативного ставлення дитини до вихователів. Батьки мають потурбуватися про розширення контактів дитини з незнайомими дорослими, навчити її встановлювати контакти з ними, щоб забезпечити позитивне ставлення малюка до працівників дошкільного закладу.
Якщо так складаються ваші сімейні обставини, що мама на цілий день залишається одна з малюком, то у нього складається афективна прив’язаність до неї, а це вже серйозна проблема для адаптаційного періоду у майбутньому. Дитина буде боятися інших дорослих, страж дати від їх присутності, це створить серйозну перепону на шляху до успішного формування правильних стосунків з усіма незнайомими людьми, яких вона зустріне в період входження в нову ситуацію життєдіяльності.
Ще одна проблема, яка постає перед дитиною у період звикання до дошкільного закладу, це входження в групу однолітків та налагодження стосунків з ними. Інколи на початку перебування у групі серед 15—20 однолітків стає психотравмувальним фактором для дитини. Проте цей вплив може бути значно безболіснішим, якщо батьки не будуть уникати дитячого товариства для свого малюка до того, як він прийде до дитячої групи.
Деякі батьки обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками, мотивуючи тим, що оберігають її від інфекційних захворювань.
Інші батьки перетворюють дитячу прогулянку на прогулянку для себе: у час для розв’язання власних проблем, час для власного спілкування, забуваючи про дитину і кидаючи і її, і її стосунки з однолітками напризволяще. У разі виникнення конфлікту чи занадто галасливих, метушливих ігор батьки швидко знаходять «винних» і взагалі припиняють дитячі контакти. Дорослим не подобається, коли малеча пустує, бешкетує, тому намагаються розвести їх у різні сторони і гуляти окремо. І даремно, бо спілкуючись таким чином, діти вчаться виражати свої емоції, співвідносити дії, відчувати стан іншого. Треба, щоб взаємодія дітей, їх спілкування відбувалися в активній присутності, за ненав’язливої участі в їх справах дорослого. І якщо малеча справді «розійдеться», перестане «помічати одне одного», дорослий зможе м’яко (без галасу і силування) перевести гру у спокійніше русло.
Дитячі конфлікти, які є власне причиною припинення дорослими стосунків дитини з однолітками, найчастіше виникають через іграшки. Гратись разом однією іграшкою чи віддати її іншому в цьому віці ще більш непросто. Іграшка є для малюка начебто частиною його самого і спробу відібрати її він розцінює як посягання на самого себе. Та ще й батьки не найкраще чинять: сварять дитину за те, що не хоче поділитися, відбирають і віддають іграшку іншому, карають, називаючи дитину жадібною. А вона зовсім не жадібна, кожній дитині дуже важливо мати свої речі, свої іграшки. Не можна забирати у дитини іграшку, малюк вправі самостійно розпоряджатися тим, що йому належить.
Не можна сварити, картати за жадібність і того малюка, що відібрав іграшку чи намагався це зробити. Бо малеча намагається будь-що заволодіти чужою річчю не через жадібність, а тому що має потребу наслідувати дії ровесника і демонструвати свої вміння (і власне для цього лопатка і забирається у ровесника) саме з тим предметом, яким володіє одноліток. Йдучи на прогулянку з малюком, візьміть не одну, а дві однакові лопатки, машинки, відерця тощо. Це полегшить обмін і допоможе дітям гратися без зайвих чвар. Хоча, безумовно, варто говорити про те, що слід ділитися, «дати погратися Костикові», обмінюватися, про те, що «не можна забирати іграшки у іншого» і обов’язково їх повертати після гри і дякувати господарю. Якщо ж конфлікт все ж таки виник, намагайтеся спокійно, без зайвих засуджень відволікти дітей. Якщо ви бажаєте бачити свого малюка серед однолітків — щедрим, неконфліктним, вам знадобиться проявити чимало терпіння і такту.
Спілкування з ровесниками — одне з найважливіших джерел розвитку дитини. Контакти між дітьми дають їм додаткові враження, позитивні переживання, відкривають можливість продемонструвати свої вміння. Під час спілкування одне з одним у малюків налагоджуються і удосконалюються спільні практичні і ігрові дії, формуються вміння співвідносити, узгоджувати свої дії.
А тому у жодному разі не позбавляйте дитини спілкування з рівним їй партнером.
Отже, якщо ваш малюк любить грати разом з вами, спокійно переносить розлуку, залишаючись з іншими дорослими на деякий час, може зайняти себе якоюсь справою, звертаючись по допомогу за потреби, вміє виконувати певні дії щодо самообслуговування і охоче виконує ваші прохання, добре контактує з незнайомими людьми, активний і доброзичливий стосовно до однолітків, ви можете не турбуватися: ваша дитина уже готова до змін у своєму житті.
А також дивіться:
