Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Питання про найкращі вікові рамки введення малюка в дитячий садок є складним, бо немає однозначного і остаточного вирішення. У якому віці краще віддавати малюка до дитячого садка — у різних фахівців різні думки з цього приводу.
Одні автори вважають, що до 2-х років взагалі не можна цього робити. Інші — вести в ясла краще 1,5-річного малюка, бо дитина після 2-х років вельми прив’язаний до матері.
Деякі фахівці вважають оптимальним період від 2,5-ти до 3-х років. Проте інші категорично заперечують це, наголошуючи, що в такому разі ситуація введення малюка в нові умови життя спричиняє кризу 3-х років. А таке поєднання має негативний вплив на обидва моменти. Але, з іншого погляду, їх збіг не надто визначальний. Бо негативні прояви кризи 3-х років (негативізм, вередливість, впертість тощо) жодним чином не спрямовані на вихователів та однолітків, їх вияв простежується лише у взаємодії з батьками. Оскільки власне негативні поведінкові прояви трирічного малюка викликані невідповідністю між потребами бути самостійним, незалежним — «Я сам!» та стилем спілкування і взаємодії вдома («Мені ніколи!», «Я поспішаю!», «Ти сам — дуже довго!», «Сам — знову навиворіт вдягнеш!», «Твоє «сам» — дорого коштує, знову розіб’єш!» тощо), тобто обмеженням батьками самостійності малюка, невизнання його дорослих можливостей. На противагу цьому вихователі всіляко підтримують дитячу самостійність і цілеспрямовано заохочують до виявів самостійності в побуті. А тому дитячий садок має більшу привабливість для дитини.
Побутує думка, що найлегше до садка звикають діти після чотирьох років. Мовляв, вони вже дорослі та інтерес до однолітків є сформованим. Все це правильно, проте не так просто.
«Дорослий» новачок
Дитина, яка прийшла вперше до садка після 4-х років,переживає стрес не менший ніж 1,5—2-річний малюк,
Змінилися лише моменти, що посилюють дитячі переживання в адаптаційний період. Чотирирічний дошкільник незрівнянно самостійніший, ніж дворічний новачок — самостійно одягається і роздягається, їсть, уміє підтримувати особисту гігієну, добре розмовляє, допомагає накривати стіл, застеляє ліжко, використовує іграшки тощо.
Проте усталене життя у домашньому ритмі (або ж його брак), звичний побут, вимоги і правила сформували певні поведінкові реакції малюка, але відтепер він має їх змінити відповідно до нових умов життєдіяльності. Отже, доводиться змінювати сформований і закріплений стереотип і призвичаюватись до нової ситуації, а це нелегко. До того ж «самостійність» теж болюче питання саме для дорослого новачка. За нових обставин він може розгубитися, задивитися, чогось не почути тощо і не встигнути одягтися або поїсти — себто стати «невмійком». А це вже питання дитячої самооцінки, її впевненості і гідності.
Питання сталого інтересу до однолітків теж суперечливе: за віковими особливостями розвитку — безперечне; а от за особливостями сімейного виховання і традиційної організації (зазвичай обмеження) спілкування дитини з однолітками — надзвичайно проблемне.
Часто дошкільник, який прийшов з сім’ї, не вміє гратися або взагалі, або ж не вміє гратися разом, з усіма. Це невміння у будь-якому варіанті є значною вадою на шляху до становлення спілкування і стосунків з однолітками на шляху соціалізації дитини. Дитина, яка прийшла в садок у 4—4,5 року, зазвичай до цього часу була чи з бабусею, чи гувернанткою. За таких умов дошкільник володіє значним багажем знань, уміє читати, рахувати, легко вступає з дорослим у бесіду. Для нього привабливішим є вихователь, а не ровесники, адже «вони нічого не розуміють». Проте питання: кому з ким нецікаво — має однозначне вирішення. Нецікаво саме з такою «навченою», «розвинутою» дитиною, бо вона не володіє найціннішим вмінням з погляду дітей — не вміє гратися, а тому і не цікава їм. Але для новачка дитяча спільнота є вкрай привабливою, і він у свій спосіб починає привертати до себе увагу: виносить з дому всі цукерки або ж іграшки, має агресивні прояви тощо.
Саме серед новачків старшого віку трапляються діти з кардинально протилежною поведінкою в дитячому садку і вдома — хороша-погана. Слухняна, витримана, уважна тощо — в дитячому садку і неслухняна, плаксива, з агресивними проявами, неврівноважена, нетерпляча, вередлива тощо — вдома. Зазвичай діти, які вирізняються такою поведінкою, мають слабку нервову систему або її порушення. Діти з такими характеристиками можуть бути в оцінках дорослого лише хорошими. Щоб бути такими, треба прийняти пропоновані зовнішні правила. І вони цього дотримуються: завжди слухають, про що говорить вихователь, і відповідно реагують, виконують — збирають іграшки, одягаються на прогулянку, сідають обідати тощо. Бо почути на свою адресу негативну оцінку чи зауваження для них неприпустимо. От вони і намагаються з усіх сил бути хорошими. Проте сили не безмежні. І вдома у звичних умовах, у рідних стінах при люблячих батьках напруження виривається назовні. І той стрес, який вони переживають під час зміни умов життя, проявляється, наприклад, у сльозах, які, з погляду батьків, безпідставні, позаяк явних причин для них не було і сльози беруться з нічого. Проте в цьому разі через плач відкривається своєрідний клапан, за яким накопичилося нервове напруження. Але батьки, не розуміючи причин зміни дитини, будь-що намагаються вплинути на малюка: говорити суворим тоном, соромити або ж сварити (див. додаток 4 на с. 100). Але вирівнювання поведінки дитини полягає в іншому і, як правило, відбувається в двох напрямах:
1) знайти в дитячому садку такі заняття для дошкільника, які допоможуть йому бути самим собою, а також виразити різноманітні почуття і переживання. Можливо, це будуть ігри за ширмою. А там від імені ляльок можна виразити не лише позитивні емоції і почуття, а й негативні. Там персонажі будуть сперечатися, сваритися, миритися тощо;
2) батькам слід придумати для дитини способи зняття напруги, тобто скласти для дитини «меню задоволень» . Змінити холодний, суровий тон і зрозуміти, що погана поведінка дітей — це не дитяча вередливість, а своєрідний психологічний захист у складній ситуації.
За спостереженнями спеціалістів, з віком новачка продовжується і час його входження до дошкільного закладу, тобто старша дитина довше адаптується до нових умов.
Це пов’язано з тим, що приблизно між чотирма та шістьма роками розвиток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу життя через втрату приватності (можливості побути наодинці або з близькою людиною, яка добре відчуває настрій дитини, знає її потреби, бажання і звички) може призвести до неприємних наслідків.
Отже, не затримуйтесь з приходом у дитячий садок. Зі слів однієї мами, група дітей раннього віку «має спрощене ставлення, і в цьому її переваги. А в період адаптації це важливо. Раптом дитина штанці намочить або забуде, що сама одягатися вміє. Все ж таки зміна обстановки. У групі раннього віку це нормально, а в садку буде винятковою ситуацією і привертатиме увагу до малюка».
Прийшовши у дитячий садок за рік до школи, з одного боку, дитина отримає вкрай важливі вміння: жити в колективі, співвідносити свої дії і бажання з іншими дітьми та дорослими, враховувати їх настрій тощо, а також працювати в одному темпі з групою, орієнтуватися на словесну інструкцію дорослого — вміннями, потрібними для школи. А з другого — дитина має двічі призвичаюватись до нових умов і вимог за короткий термін — 1—1,5 року. А чи треба дитині віддавати стільки фізичних і психологічних сил?!
Зрозуміло, що сім’я сама обиратиме і дитячий садок, і зручний момент, коли саме відвести дитину в дошкільний заклад. Проте є кілька правил щодо того, коли малюка не можна віддавати до дитсадка або краще з цим почекати.
Отже, якщо:
1. У сім’ї з’явилося немовля.
2. Батьки розлучаються.
3. Сім’я нещодавно переїхала (менше як 1—1,5 місяця).
4. Якщо за 1,5—2,5 місяця від початку відвідування малюком дитсадка ви плануєте відпустку.
5. Дитина нічого не вміє робити самостійно.
6. Дитина нещодавно перенесла важке захворювання і є заслабкою.
