Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

Інтерес до навчання може з’явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов’язку, відповідальності тощо.

Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.

Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій.

Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому не­вдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так собі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано».       Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів небажання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволення: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.

Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

•      Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

; Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

•   Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої вра­ження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

•   Не слід забувати, що дітям (особливо шестирічним) читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

•   Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п’ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

•   Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.

Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є:

•  завищені вимоги батьків;

•  неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім’ї та школі;

•  часті конфлікти з приводу навчання дитини.

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Яв школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

Слід пам’ятати, що самі тsльки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9″ поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять… Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимоги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцінку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитивне ставлення до навчальної діяльності.

Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім’ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров’я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.

По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (до­корами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань ви­никають, якщо:

•   дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;

•   невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

•   незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підко­ряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов’язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо.

Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психо­логічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовувати себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволі­кається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уро­ків, тому що змушена переборювати себе.

А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно виконати домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уроків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — конструктор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі…

Обов’язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

А також дивіться:

1 hmmm 1