Емоційно-вольова сфера особистості дитини

Почуття. Навчальна діяльність змінює зміст почуттів молодшого школяра й відповідно визначає загальну тенденцію їх розвитку – все більшу усвідомленість і стриманість. Зміна емоційної сфери викликана тим, що з приходом до школи прикрості й радості дитини визначають не гра та спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, не казковий персонаж або сюжет прочитаної казки, а процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яку вона у ній задовольняє, і в першу чергу – оцінювання вчителем її успіхів і невдач, виставлена ним оцінка і пов’язане з нею ставлення до дитини оточуючих. У позаурочний час ігри продовжуються, але їхній зміст і пов’язані з ними почуття теж стають іншими. Приміром, активна інтелектуальна діяльність на уроках, новостворена звичка до вольових зусиль викликають потребу і відповідно інтерес до ігор за правилами – настільних і спортивних, які вимагають кмітливості, мають елементи змагання. Позитивні почуття виникають тепер і від розв’язання інтелектуального ігрового завдання, і в процесі спортивного суперництва. Продовжує розвиватися сюжет рольових колективних ігор у плані відтворення різноманітних боків громадського життя. У міру ускладнення сюжету, відображення в ньому різних взаємин між людьми, у процесі розв’язання конфліктних ситуацій, що виникають протягом гри (наприклад при розподілі ігрових ролей), розвиваються моральні почуття дітей. Проте не слід переоцінювати можливості молодших школярів. Усвідомлення своїх почуттів і відповідно розуміння почуттів інших людей (за дослідженнями П.М. Якобсона) у них ще не досконалі. Вони часто ще не в змозі правильно сприймати міміку обличчя, яке виражає те чи інше почуття, неправильно розуміють вираження, тих чи інших почуттів оточуючих, що спричиняє й неадекватну відповідну реакцію.

Участь у навчальній діяльності на уроках і спілкування з учителем, колективом у процесі навчання вимагають великої стриманості в почуттях, що спочатку важко дається дитині. Однак повсякденні шкільні обов’язки, вимого, пропоновані дітям учителем, а пізніше і колективом, змушують їх поводитися стриманіше, при цьому молодші школярі поступово вчаться контролювати свою поведінку.

Моторні реакції, що виражають почуття, характерні для дошкільника й першокласника, починають замінюватися мовними. До 3-го класу помітно розвивається мовна виразність, збагачується інтонація. Молодший школяр уже починаючи з 1-го класу намагається впоратися їз сильним хвилюванням, наприклад стримати сльози, вже може побороти свої бажання, підкорюється вимогам учителя. У цілому для його загального емоційного тонусу, настрою характерними є життєрадісність, бадьорість, веселе пожвавлення. Проте неналежний рівень вимого у навчальній діяльності може призвести до афектів у поведінці й за відсутності уваги вчителя закріплюватися як негативні риси характеру (лайливість, недоброзичливість тощо). Зберігається також велика вразливість. Драматичні події, побачені в театрі, кіно, пережиті в родині, можуть спричинити страх, переляк і тривалий час хвилювати дитину, відволікаючи від навчання. Порівняно з дитиною дошкільного віку в молодшого школяра проявляється більша диференційованість у спрямованості почуттів. Розвиваються моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. До 3-го класу інтенсивно формуються почуття товариства, дружби, колективізму. Вони розвиваються в результаті задоволення потреби дітей у спілкуванні, під впливом життя в колективі однолітків і всієї школи, спільної навчальної діяльності. На початку навчання всі перелічені вище чинники впливають на дітей головним чином через особистість учителя, що є авторитетом для першокласника, пізніше під впливом педагога та спільної навчальної діяльності з’являються товариські та дружні контакти з однолітками (співчуття, радість, почуття солідарності). Ці взаємини учнів сприяють розвитку у них почуття колективізму, яке проявляється в тому, що кожен із них стає небайдужим до оцінювання товаришів по класу.

У молодших школярів починають інтенсивно розвиватися інтелектуальні почуття. Активне пізнання в процесі навчальної діяльності пов’язане з подоланням труднощів, успіхами та невдачами, тому виникає ціла гамма почуттів: подив, сумнів, радість пізнання та у зв’язку з ними інтелектуальні почуття, що ведуть до успіху в навчальній діяльності, такі як допитливість, почуття нового. Виникнення інтелектуальних почуттів пов’язане з потребою в пізнанні нового відповідно до пізнавального інтересу. У першокласників викликають зацікавленість чинники й події, а отже, для розвитку інтелектуальних почуттів важливо опиратися на яскраві уявлення, наочність, і тоді радіст і задоволення виникають у дитини вже від проникнення в сутть фактів, у причинно-наслідкові залежності.

Робота за експериментальними програмами для початкових класів дає можливість підняти теоретичний рівень подання навчального матеріалу й вимагає великого розумового напруження, що сприяє підвищенню рівня розвитку інтелектуальних почуттів. І якщо на цьому тлі з’являються занадто спрощені завдання, то у дітей виникає почуття здивування, незадоволеності, зникає стимул до пізнання. Як показує досвід роботи в школі, інтелектуальні почуття учнів при правильній організації навчання стають для них потребою.

Естетичні почуття молодшого школяра, як і дошкільника, розвиваються в процесі пізнання літературних творів, причому найблагодатнішим матеріалом для їх розвитку є в першу чергу поезія. У дослідженнях деяких вітчизняних психологів підкреслюється, що завдяки особливостям поетичних літературних творів (ритму, музикальності, виразності) у дітей виникає емоційне ставлення до віршів. Саме в поезії частіше, ніж у прозі, вони вловлюють емоційний характер описуваного пейзажу, тонко відзначають загальний настрій, ставлення автора до зображуваної картини природи. Разом із тим педагоги повинні спеціально виділяти і підкреслювати естетичний бік художнього твору. Тільки при відповідному навчанні молодші школярі здатні дати емоційну оцінку доступного їм музичного твору. Так само і відбувається із сприйняттям творів живопису: без цілеспрямованого виховання естетичних почуттів дітей, без навчання розуміти художню цінність картини вони цікавляться лише зображеним художником сюжетом.

Воля. У дошкільному віці виконання провідної діяльності дитини – гра – відбувається без обов’язкових вольових зусиль. Малюк бере то одну, то іншу іграшку й під впливом бажання починає гратися, тому що його діяльність найчастіше пов’язана з безпосереднім задаволенням потреб. У процесі навчання дитині необхідно постійно діяти відповідно до вимого учителя або за зразком. Часто навчальні дії, які вона виконує, безпосередньо її потреби не задовольняють і вимагають застосування вольових зусиль. Наприклад, бажаючи заслужити похвалу вчителя, одержати гарну оцінку, учень виконує вправу, спрямовану на навчання правильного написання літер, або вчить таблицю множення, що сама по собі його не захоплює.

Довільність дій, формуючись у процесі навчання, стає новоутворення молодшого шкільного віку. Але формування довільності, й особливо формування вольових дій, що вимагають подолання зовнішніх або внутрішніх перешкод, – процес тривалий і складний. Під час засвоєння знань, умінь та навичок у молодшого школяра не тільки вдосконалюється сам вольовий акт, але й формуються вольові якості особистості, причому вдосконалювання вольового акту в навчальній діяльності відбувається постійно, тому що перед дитиноювиникають щоразу нові та складніші цілі, досягнення яких вона прагне.

На початку навчання мета як перший етап вольового акту виникає відповідно до словесних указівок, що йдуть безпосередньо від учителя або які учні одержують із підручників і додаткової літератури. У процесі психічного розвитку з появою певного ставлення учня до себе та інших і взаємин його з колективом молодший школяр виконує той чи інший вольовий акт уже відповідно до власних потреб, інтересів, мотивів. Такий розвиток потребово-мотиваційної сфери – найважливіша умова формування вольових вчинків і вольвих рис характеру дитини. Істотною вольовою рисою характеру є самостійність. Чим молодшими є школярі, тим гірше вони вміють діяти самостійно. Вони здатні управляти собою керуючись поглядами й переконаннями (а їх ще треба в дітей сформулювати), і тому часто наслідують інших. У зв’язку з цим учитель і оточуючі мають показувати дітям позитивні приклади поведінки.

Провідна роль у формуванні адекватної поведінки школярів належить дорослим.

Розвиток вольових рис характеру молодшого школяра тісно пов’язаний із розвитком його моральних якостей: колективізму, чесності, почуття обов’язку, патріотизму та інших.

А також дивіться:

3 4