Чому в дитини зникає інтерес до школи?
Кожна дитина, за рідкісним винятком, хоче стати школярем. Алє минає час, і інтерес до навчання зникає. У чому полягають причини такої зміни ставлення дитини до навчання?
По-перше, необхідно зрозуміти, чим був викликаний інтерес дитини до школи. Спочатку це переважно зовнішні моменти шкільного життя — шкільна сумка, зошити, нові друзі, вчителі. Не всі діти готові до навчального співробітництва. Не всі можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти й п’яти хвилин пе можуть усидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути різними: це й особливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і стомлюваність через погане здоров’я, і психологічна неготовність.
Як ми вже зазначали, недостатня психологічна готовність призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне навантаження. Вона старанно виконує всі вказівки вчителя, а в неї все одно виходить погано, і замість очікуваної похвали дитина отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко набридає дитині і вона втрачає інтерес до школи. Якщо в дитини все виходить, якщо батьки й учитель часто хвалять її, то навчання для неї буде пов’язане з відчуттям успіху, а успіх — важливе джерело позитивного ставлення до будь-якої справи, тому що завдяки успіху людина стверджується у власних очах і очах інших значущих людей, зростає її компетентність,— і в результаті діяльність, яка дитині вдається, викликає значний інтерес.
Батькам необхідно прищеплювати дитині поважне ставлення до навчання, підкреслювати його значення для всіх членів родини. Неодмінно варто внести частку оптимізму, що передається у впевненості батьків в успішному майбутньому навчанні, старанності й самостійності дитини. Уже в дошкільному віці необхідно виховувати відповідальне ставлення до обов’язків; звертати увагу на будь-які досягнення дитини, радіти за дитину, а помилки виправляти разом, і в жодному разі не лякати майбутніми невдачами.
Дорослим важливо пояснювати дитині значення навчання, щоб вона розуміла його необхідність, а також прищеплювати інтерес до пізнання нового, невідомого, тому що пізнавальний інтерес (або, як вважають психологи, внутрішня мотивація) спрямований на саму сутність навчання. Якщо в дитини не відбувається зрушення інтересу із зовнішніх атрибутів навчальної діяльності на пізнавальний мотив, то зусилля, що спрямовані на опанування навчальних навичок, стають для дитини стомлюючими і нудними, втрачають в її очах сенс. Усе це призводить до несумлінного навчання, труднощів і, як наслідок,— до невдач. У такий спосіб школа стає психотравмуючим фактором.
Психологи встановили, що серед складних підлітків 48,7% у семирічному віці не хотіли йти до школи; 25,3% байдуже ставилися до навчання в школі, лише у 20,2% було зафіксоване бажання вчитися, але їх привертав зовнішній, формальний бік шкільних занять.
Батькам необхідно знати про деякі фактори,, які тимчасово ускладнюють навчальну діяльність першокласників у зв’язку з їхньою соціальною ситуацією, що змінилася, і змістом життя. Вступ до школи — переламний момент у житті будь-якої дитини.
Психологічне напруження, що виникає в першокласників, які вперше переступили поріг школи, є реакцією на незвичні умови: діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка, а також від мами й бабусі; у дитини виникають переживання щодо однокласників — чи зможе вона вчитися як усі, чи товаришуватимуть із нею, чи не скривдять.
Психологічне напруження підсилюється напруженням фізичним: новий режим життя потребує від дитини підвищеної працездатності (порівняно з дитячим садочком); у школі потрібно уважно слухати вчителя, не ледарювати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і розкладу.
Деякі першокласники болісно реагують на зміни в умовах життя: у них порушуються сон і апетит, знижується працездатність і навчальна активність, зменшуються вага, з’являються скарги на стомлюваність, головний біль, млявість, відзначається розгальмування, розлад роботи шлунково-кишкового тракту, підвищення тиску. Усе це виливає на інтерес дитини до школи та навчання.
Фізичне й психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора-два місяці перебування в школі, але це відбувається за умови, якщо дорослі зважають на новий стан дитини й діють із огляду на її вікові особливості.
Перед вступом до школи бажано переглянути додаткові навантаження дитини й уявити, як вони вписуються в розпорядок дня першокласника. Хоча зміна соціальної позиції дитини і не означає скасування всіх її захоплень та зміну звичок, але з деякими доведеться попрощатися. Для того щоб устигати зробити все, знадобиться чіткий розпорядок дня, більш продуманий відпочинок дитини.
Необхідно також обов’язково враховувати особливості дитини й можливості родини.
І все-таки нерідко дитина залишається перевантаженою: налаштування батьків на те, що головне — зайняти дитину, щоб вона не тинялася без діла, гонитва за престижними захопленнями призводять до того, що різко скорочується час, необхідний дитині для спілкування, ігри, спільних із дорослим справ.
