ЧОМУ ДІТЯМ НЕ МОЖНА ДИВИТИСЬ БІЛЬШІСТЬ СУЧАСНИХ МУЛЬТФІЛЬМІВ
Раніше це був казковий світ милих та чарівних звірят: білочок з довгими віями та пухнастими хвостиками, зворушливих зайченят, працелюбних бобрів, мудрих оленів, сильних та добрих ведмедів, завжди готових прийти на допомогу слабким.
У цьому казковому світі злодії – вовки та лисиці – завжди були посоромлені і покарані. Вони були жалюгідними істотами на противагу дружньому та доброму товариству милих звірят.
Мова звірят була схожа на мову рідних братів і сестер. Казкові дідусі і бабусі говорили лагідними голосами рідних дідусів і бабусь. Нікому не спадало на думку, що боягузливе і хвостате зайченя може по-справжньому з’їсти сірий розбійник–вовк. Чи не єдиним персонажем, що поплатився своїм життям за неповагу до дорослих, був колобок. Але і його лисиця з’їла просто без сцен насильства і розчленовування.
Не було тоді драматургів, які б наважились стверджувати, що дитина “має знати правду життя”. А життя часто було далеке від ідеального світу кіно. Був час, коли дорослі дяді осиротили півкраїни , але дітей все ж оберігали від «правди життя».
І ось раптом дорослі змінили цей чудовий світ. До нього увірвались вампіри, злодії, монстри; звірята із милих тварин перетворились на чудовиськ, що стали вбивати одне одного. Вони заговорили голосами вуличних хуліганів. Одначасно на всіх каналах по декілька годин на день страшні монстри почали кричати: “Я вб’ю тебе”. А за вікном з подібними криками почали бігати по двору один за одним хлопчики. І погрози ці виявились не пустими…
З кожним роком збільшується число жорстоко побитих чи навіть вбитих своїми однолітками дітей. Це продовжується тільки- но побачиться мультик, серіал чи комп’ютерна гра, в яких вбивають всіх підряд.
А багатьом батькам не відомо, що у дітей до семирічного віку віртуальний та реальний світи абсолютно ідентичні (рівні). Діти просто не вміють відрізнити те, що бачать по телевізору від того, що відбувається за межами екрану. Але на екрані все цікавіше і динамічніше, ніж у житті. Світ зла страшний, але заворожуючий. Діти, які не навчені відрізняти добро від зла, починають поводити себе як екранні герої.
“Тато, я хочу вбивати!” – говорить батьку шестирічний син. І батько йде до психіатра. Розповідає про те, що купив “приставку”, коли сину було два роки, і що кожен день дитина проводила декілька годин, граючи в комп’ютерні ігри. А що робити? Адже всі зайняті. На шостий рік свого життя дитина навіть до автомобільних гонок охолола, а тільки натискає і натискає на електронний курок. Батькові страшно. Ні він, ні мати не можуть відірвати сина від комп’ютера. Тим, хто намагається це зробити, син обіцяє, що вб’є їх. І очі у нього ох які недитячі…
Батьки втратили сон. Вони налякані тим, що син здійснить погрозу. Вони вже прочитали, як у Самарі дочка виколола очі батьку, що спав, за те, що він зоборонив їй дивитись “покемонів”.
Шановні батьки, зрозумійте, що дітям не можна дивитись на насильство! Їм не можна проводити по декілька годин біля комп’ютера, стріляючи та радіючи, що фігурка на екрані вбита, не можна годинами дивитись жорстокі мультфільми та серіали.
Не будьте байдужими до своїх дітей! Купуйте, показуйте (обговорюючи незрозумилі моменти) та привчайте ваших дітей дивитись якісні, добрі мультфільми, на яких ви самі виросли. Прикладіть зусилля, щоб знайомство вашої дитини з комп’ютерними іграми відбулось якомога пізніше. Цим ви збережете психічне здоров’я своєї дитини.
