Чому діти плачуть

Нещодавно я вкотре спостерігала ситуацію на вулиці: істерично плаче дитина років чотирьох, і так само істерично кричить на неї зовсім молода мама. Не знаю, чому її так розлютило дитя, але вона дико кричала на нього: «Якщо зараз не замовкнеш,я покину тебе тут, будеш жити на вулиці!». Мабуть, жінка вважала, що після таких слів дитина має тут же заспокоїтися і припинити плакати. І мати дійсно робила вигляд, що залишає дитину саму, йдучи все далі й далі, а маля, захлинаючись сльозами, бігло за нею, доки не впало.

Як часто ми, дорослі, вважаємо, що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми не вирішуємо проблему, нас дратує плач, непослух, свій гнів на самих себе намагаємося перекласти на дитину. Нам дуже важко зрозуміти: якщо дитина плаче, значить, їй погано.

Причини непослуху малят

· Хочу! Напевно, це найскладніша проблема, коли дитина влаштовує істерику в магазині, вимагаючи чергову іграшку. «Розбори польотів» даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звісно, якщо дитина розбещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то їй дуже важко пояснити, чому зараз ви відмовляєте. Можливо, краще залишити магазин і спробувати переключити увагу дитини на щось інше, а вже вдома обговорити необхідність покупок?

· Мені боляче! Ну, здається, все просто, якщо боляче – значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців умовляємо терпіти, вони ж – майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про власні переживання, правда? Але ж самі виховуємо їх такими, з дитинства переконуючи, що чоловік не повинен плакати. Звичайно, йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це не означає, що хлопець повинен рости істеричним, усе має бути в міру. Добре, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо синові. Колись він поспівчуває нам…

· Мені прикро! Причина схожа на попередню, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це нам із нашим досвідом дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахуємося від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка невелика образа може стати трагедією всього життя. А ми кричимо тому, що він плаче… замість того, щоб спокійно поговорити, – сердимося. Але ж дітлах копіюють нашу поведінку, і якщо ми будемо спокійні та розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне – проявити терпіння.

· Дорослі, зверніть на мене увагу! У наш вік нестримного прогресу ми мало часу проводимо з дітьми. Приходячи додому, насамперед ідемо на кухню, говоримо по телефону, дивимося серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття: «Мамо, подивись, що я намалював!». Багато з нас байдуже поглянуть і продовжать своє. А дитина хоче, щоб її роботу оцінили, обговорили, похвалили!

· Я впертий, буде так! Це вже результат вашого виховання. Мабуть, у минулому ви, шановні батьки, надто часто потурали дитячим капризам і примхам.

Прикладів і причин може бути безліч, результат один – навіть немовля плаче від браку материнського тепла. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх на одинці зі своїм горем, сто разів подумайте, преш ніж кричати і звинувачувати малюка.

Що робити, якщо дитина плаче при розлучені з мамою

Ранок. Усе швидко, все на бігу, стільки всього треба зробити, що краще б і зовсім не лягати. Усе одно сорочки не випрасувані, залишився посуд, та й звіт сам собою чомусь не писався…Усе, останній погляд у дзеркало, помах рукою – пригладжене волосся, ще помах – яскрава помада. Ключ у замку…стоп! Ви ловите на собі зацікавлений погляд малюка: «Ти куди, мамо? Я з тобою!».

Що робити? Ви повертаєтеся, притискаєте його до себе, шепочете щось ласкаве, заспокійливе, але напад істерики вже близько. І ось у дитини все всередині заклекотіло, полилися гіркі сльози. Сумка відставлена, помада стерта. На роботу ви точно не встигнете.

Знайома картина? Повторюється майже щодня? Чи си просто втікаєте зранку потай, поки маля ще не прокинулося? Запрошуєте няню, чи про малюка піклується бабуся? Малюк не хоче залишатися з бабусями та нянями і зі сльозами на очах просить, щоб ви взяли його із собою?

Отже:

· Знаючи, що малюк важко переживає розлуку з вами, спробуйте заздалегідь придумати і прорепетирувати кілька способів прощання, наприклад, міцні обійми, прогладжування по спинці, ласкаві слова. Можливо, це допоможе відвернути дитину від сумних думок;

· Якщо вам неодмінно треба піти, постарайтесь самі бути спокійною і впевненою, малюк відчуває ваш стан якщо ви стурбовані, то незабаром і дитину охопить занепокоєння;

· Перед своїм відходом запропонуй те маляті гру, яка могла б надовго захопити, щоб ваш вихід здався менш значущим, ніж процес гри. Пограйте трохи разом з дитиною, а потім запропонуйте сконструювати що – небудь до вашого приходу або намалювати картинку, прибрати іграшки.

· Обов’язково скажіть, коли ви повернетеся. Нехай дитина ще не зовсім добре орієнтується в часі, але все одно вкажіть, скільки будете відсутні (15 хвилин, 2-3 години), і дайте якісну характеристику часу свого повернення. «повернуся скоро, ти ще навіть не встигнеш зібрати мозаїку», «Я повернуся через дві години, за цей час ти встигнеш поїсти і погуляти, прибрати іграшки», «Прийду, коли ця стрілка зупиниться тут, на цифрі 5». Малюк буде уважносте жити за стрілкою і турбуватися, поки стрілка не зупиниться на зазначеній позначці;

· Якщо вам на зміну приходить няня, то трохи побудьте втрьох, хвилин 10 – 15. Дитина повинна побачити, що мама не боїться чужої людини, довіряє їй, спокійна в її присутності. Потім плавно передайте няні повноваження піклуватися про дитину. Малюкові можна сказати, що інша людина також подбає про нього, скажіть, щ вона (краще називати ім’я няні) обов’язково погодує його, покладе спати, погуляє разом із ним, і їй можна довіряти;

· Обов’язково скажіть дитині, що ви йдете. Нагальні втечі «по – англійські» травмують її, позбавляють почуття безпеки, створюють відчуття, що мама може піти в будь – яку хвилину. Малюк постійно стежитиме за вами, не довірятиме і плакатиме щоразу при розлуці. Не провокуйте дитину такою втечею, краще попередьте. Помахайте рукою на прощання: «Поки що я йду, але скоро повернуся»;

· Якщо малюк ніяк не заспокоюється, продовжуючи плакати, не кричіть на нього, не витирайте роздратовано сльози, краще візьміть на руки, обніміть, трішки погойдайте. Намагайтеся не хвилюватися самі, заспокойте дитину. Подумайте, що це не її примха завжди бути біля вас, а природне бажання бачити поряд близьку людину, яка дарує відчуття тепла і безпеки;

· Те, що мама йде, дитині буде легше пережити, якщо вона залишиться зі старшим братиком чи сестричкою, іншою дитиною, татом, нянею. Будьте певні, вони знайдуть, як цікаво разом провести час.

Якщо дотримуватися цих нескладних рекомендацій, можливо, дитячих сліз стане менше.

( Джерело інформації – Бєляєва О. Чому діти плачуть// Психолог дошкілля. – №5(22).

А також дивіться:

advice images (1) thumb-ssora iq