ЧОМУ ДІТИ ОБМАНЮЮТЬ
Брехня — дуже неповноправний замінник правди, проте все ж надто поширений серед людей.
Марті Ларні
Психологи кажуть, що діти у віці 12—14 років отримують вищу освіту з брехні. Чому саме тоді вони вчаться так добре брехати? Як із такою патологією боротися? І як відрізнити брехню від надмірної фантазії? Чи переконували вас колись діти, що не надкушували печива, не їли цукерок, або говорили, що не ламали іграшки, не розбивали вази, не билися?.. Усі вони колись намагаються обдурити своїх батьків, вихователів, учителів…
Дитина бреше. Бреше свідомо, натхненно, систематично. Ви розумієте це, але не надаєте належного значення. І марно. Зараз ще є час розібратися її ситуації, але завтра може бути пізно, і ситуація, на яку ви можете вплинути сьогодні, завтра загрожує стати вам непідконтрольною. Нерідко у дитячої брехні є чітка мета, вона відповідає психологічним потребам малюка. Інтерпретуючи світ, діти вчаться розуміти його закономірності та нюанси. Змінюючи реальність, вони несвідомо захищають себе від конфліктів і тривожних ситуацій. Однак батьків має насторожити, якщо брехня увійшла у звичку.
Чому ж дитина свідомо говорить дорослим неправду?
1. Хоче захистити себе;
2. Хоче захистити того, хто важливий для неї;
3. Хоче отримати те, що важливо для неї;
4. Через страх покарання.
Малята легко зізнаються у поганих вчинках, поки їх не починають карати. Якщо дитина мовчить на грізне запитання батька: «Це ти зробив?», — отже, досвід покарання в неї вже с. Це мовчання — по суті, перша в житті неправда, адже придумати історію на своє виправдання маля ще не може.
Що в такому випадку робити батькам?
1. Насамперед узяти до уваги: коли маля говорить не те, що було насправді, воно не хоче обвести вас навколо пальця, принизити або обдурити.
2. Немає сенсу розпитувати, що ж відбулося, й чому маля сказало те, що сказало. У нього, можливо, просто не вистачає слів для пояснень.
3. Не варто приписувати дитині поганих думок. Коли ми говоримо: «Ах ти ж брехунець! Якщо ти зараз мене так обманюєш, що ж буде далі?..», — ми ніби програмуємо на обман.
4. Не можна лаяти й карати, якщо дитина зізналася у провині. Тоді одна з причин обману — страх — відпаде.
5. Найменшим, не дозволяючи щось, треба завжди пропонувати вибір: «На шпалерах малювати не можна, зате ось тут, на аркуші паперу — будь ласка».
Якщо обман — це фантазія, або «Спадкоємці Мюнхгаузена»
Неправда дошкільнят — скоріше фантазії, ніж навмисний обман. Вони вже здатні уявити те, чого насправді не було, але ще не усвідомлюють, що, кажучи неправду, порушують моральні норми. У дітей дошкільного віку відбувається становлення образного мислення, і воно потребує тренування. Через це малі діти полюбляють видавати бажане за дійсне, уявно створюють собі ситуації, які є для них привабливими. Тобто вони не мають свідомої мети приховати правду.
Дитина може казати неправду, щоб звернути на себе увагу дорослих. Ми постійно зайняті, мало часу проводимо з дітьми, зате негайно реагуємо на їхні негативні вчинки. Малюк, який сказав неправду, стане об’єктом уваги батьків на весь вечір. Ви не припускаєте, що він, можливо, тільки цього й хотів — щоб його нарешті помітили?
Інколи дошкільня приписує собі щось хороше, аби його похвалили. Так роблять діти, які відчувають, що не виправдовують сподівань батьків. Казати неправду починає те маля, чиї батьки висувають до нього різні вимоги. Мама не дозволяє одного, бабуся — іншого, а тато дозволяє все. Як тут не заплутатися? Якщо дошкільня прибріхує одноліткам, виходить, хоче створити собі ореол успішності. «У нас удома є і це, і те, а я вже й на літаку літав, і на підводному човні плавав…». Така неправда свідчить про невпевненість у собі, бажання самоствердитися у колі ровесників. Остання причина неправди — той же страх покарання. І не ляпасу мами, а суворого: «Піди й подумай про свою поведінку». Дитина переживає відторгнення: а раптом мама більше ніколи не покличе? А раптом більше не любитиме?
Що робити батькам? 1. Частіше хваліть своє маля, запевняйте у своїй любові. Після трьох років дітям просто необхідно, щоб дорослі зауважували й оцінювали всі їхні досягнення.
2. Домовтеся в родині про однакові вимоги. Дитина має чітко знати, що можна, а чого ні.
3. Щоб маля не хизувалося перед іншими дітьми, навчіть його гратися з однолітками.
4. Покажіть, як треба знайомитися, розучіть кілька ігор, візьміть на прогулянку іграшки для групових забав.
5. Якщо бачите, що маля боїться зізнатися у провині і тому каже неправду, не викривайте його, а заспокойте й пожалійте. Дитина і сама не рада, що все зробила не так. За що ж карати?
А також дивіться:
